Пригадайте, які заняття приносили основні прибутки жителям Галицько-Волинської держави.

Основою економіки українських земель у складі Великого князівства Литовського, як і раніше, залишалися хліборобство і традиційні промисли: мисливство, бортництво, рибальство. Важливість промислів зумовлювали наслідки монгольської навали і небезпечне сусідство з ординцями. Величезні території східноукраїнських земель перетворилися на суцільні мисливські й бортні уходи, тобто угіддя. Міщани та селяни займалися сезонним уходництвом — вирушали у знелюднені краї по мед і хутро. їх називали уходниками. Згодом серед уходників утворилися групи за заняттями: соляники — попередники чумаків, а також стрільці, бобровники, рибні ловці та інші.

Чому такі промисли були вигіднішими за землеробство?

На інших українських землях землеробство розвивалося активніше: використовували нову техніку, зокрема колісний плуг, соху з лемешем та сошником. Це дало змогу орати нові землі. Традиційно тут вирощували ячмінь, жито, пшеницю. Поширювалося городництво та садівництво.

Протягом XIV-XV ст. помітно зросло велике феодальне землеволодіння. Так, уже наприкінці XIV ст. на українських землях налічували кілька десятків латифундій — великих приватних земельних володінь, у яких застосовували працю залежного населення.

У цей час у Західній Європі зросла потреба у сільськогосподарських продуктах, особливо у зерні та м’ясі. Тож великі землевласники швидко перетворили свої господарства на фільварки.

Фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які виробляли сільськогосподарську продукцію на продаж.

Аби фільварки приносили прибутки, потрібно було багато землі. Тому феодали почали забирати наділи у селян, до того ж збільшували їм панщину, ще й перетворювали їх на кріпаків.

Кріпацтво — правова система, яка передбачала залежність селянина від феодала: селянин був прикріплений до землі, власником якої був феодал, а також підпорядковувався адміністративній і судовій владі феодала.

Селян поділяли на дві основні групи: похожих (вільних), які мали право переїжджати жити до іншого феодального володіння, та непохожих (або отчичів), позбавлених такого права. Протягом XIV — першої половини XVI ст. відбувався процес перетворення челяді і холопів на залежних селян. А згідно із Третім Литовським статутом у 1588 р. усі залежні селяни стали отчичами, тобто кріпаками.

Чому феодали були зацікавлені у закріпаченні селян?

Розвиток ремесла та торгівлі

В українських містах поступово активізувалася діяльність ремісників, відтак з’явилися нові спеціальності і товари. Так, за підрахунками дослідників, у XV ст. налічувалося понад двісті ремісничих спеціальностей. А це майже утричі більше, ніж за часів Русі-України.

Пригадайте, що таке ремісничі цехи. Розгляньте зображення реконструкції цехових гербів. Визначте ремісничі спеціальності, які символізують ці герби.

Усі висококласні ремісники згуртовувалися у цехи. Якщо майстер не належав до жодного цеху, його вважали ремісником «другого сорту» і називали партачем. Таких майстрів витісняли за межі міст. Дослідники вважають, що основна мета цеху — забезпечити рівноправне становище всіх майстрів, щоб ніхто не міг вивищитися над усіма багатством або, навпаки, зубожіти.

Перші цехи на українських землях виникли наприкінці XIV ст. на Галичині та Закарпатті, а з кінця XV ст. цеховий устрій поширився на ремісників Волині, Київщини і Західного Поділля. Цехи встановлювали ціни на товари і послуги, контролювали торгівлю, відстоювали інтереси членів цеху в міських органах влади.

Чому цехова організація ремесла з часом почала стримувати його розвиток?

Українські землі у XIV—XV ст. зберігали свою важливість у системі європейської торгівлі. Адже Дніпровський шлях з’єднував Крим і Північне Причорномор’я з північним землями колишньої Русі-України. Тож Подніпров’ям із півдня везли різноманітні східні товари: тканини, одяг, килими, сап’ян, шовк-сирець, прянощі (шафран, перець, імбир). А з півночі — хутра, шуби, шкіру та шкіряні вироби тощо. Частину цих товарів продавали на українських ринках, зокрема у Києві. Про нього так і говорили: «Наповнений чужоземними товарами».

Територіями Галичини, Волині та Поділля також пролягало чимало торговельних шляхів. Так, ними до Західної Європи рухалися східні товари і продукти місцевого господарства: віск, мед, зерно, шкіра, худоба, солона риба, сіль, деревина тощо. Натомість привозили західноєвропейські тканини (сукно, атлас, оксамит, полотно), одяг, ремісничі вироби, залізо, вина. Протягом XV-XVI ст. купці із цих земель все більше вивозили деревини й продукції місцевого промислового та сільського господарства на продаж до інших країн.

Як змінилася торгівля в українських землях після монгольської навали?

Магдебурзьке право

У XIV-XV ст. зросла кількість міст, а отже, і вплив міщан на розвиток економіки та культури. Та українські міста й надалі зберігали феодально-аграрний характер. Містяни займалися і землеробством, і скотарством, і одночасно ремеслом та торгівлею. До всього вони перебували в залежності від магнатів і відбували повинності: сплачували оброк натурою чи грошима. Населення багатьох міст Подніпров’я через часті напади татар відбувало лише військову повинність.

Значна частина українських міст у XIV—XV ст. отримала магдебурзьке право, тобто містом управляв не феодал, а виборний магістрат, який очолював війт.

Магдебурзьке право (від назви міста Магдебург, що у Німеччині) — це середньовічне міське право, за яким містами управляли та здійснювали в них судочинство органи міського самоврядування, а не великі землевласники.

Прочитайте текст параграфа. Накресліть у зошиті схему і заповніть її.

Органом міського самоврядування (тобто установою, що управляла містом) був магістрат. Керівника магістрату називали війтом. Спочатку війта призначав король, пізніше ця посада стала виборною. Крім війта до магістрату входили його помічники — бурмистри і дві ради, які називали колегіями. Одну раду утворювали радники (або райці). Вона вирішувала адміністративні, господарські, фінансові справи тощо. Другу раду утворювали лави. Засідателі лави здійснювали судочинство, переважно карне.

Окрім іншого, магдебурзьке право закріплювало права міських станів — купців, міщан, ремісників. Також воно встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо.

Вчені стверджують, що першими магдебурзьке право здобули міста Володимир (імовірно, у 1324 р.) та Сянок (1339 р.). У XV-XVII ст. його отримала більшість міст України.

1. Поміркуйте, які заняття приносили найбільше прибутків жителям українських земель наприкінці XIV — у XV ст.

2. Які позитивні наслідки мало запровадження в українських містах магдебурзького права?

3. Виконайте онлайн-вправу.

Домашнє завдання

Визначте і запишіть у зошит основні риси економічного розвитку українських земель у XIV-XV ст.

Підготуйте повідомлення про повсякденне життя селян, ремісників чи купців у зазначений період.

 Це матеріал з підручника Історія України за 7 клас Дудар, Гук